Топ 10 найважливіших археологічних відкриттів Харківської області.
В кінці XIX століття граф Уваров, який очолював Російське археологічне товариство, помічав, що Харківська губернія є «білою плямою» на археологічній карті. Однак розкопки, які проводили протягом ХХ і початку ХХІ століть спростовують це твердження. Територія Харківської області в давнину була населена багатьма народами, такими як скіфи, алани, готи, хазари і багато інших. Всі вони залишили значний слід в історії і археології краю. Давайте ж заглянемо в минуле і подивимося, що зберігає в собі наша харківська земля.
Салтівське городище. Село Верхній Салтів
Там, де зараз знаходиться невелике село Верхній Салтів, тисячу років тому кипіло галасливе життя середньовічного міста. Він був важливим адміністративним центром держави під назвою Хозарський каганат, яке поширило свій вплив від північного Казахстану до берегів Дніпра. Знайдені тут монети з усіх кінців світу від Візантії до Китаю вказують на його важливе торгове значення. У місті базувався значний військовий загін. Про це говорять численні знахідки в похованнях. Тут і наконечники стріл, і мечі, і сокири, і навіть поховання коней, яких спеціально вбивали для того, щоб воїн і в потойбічному світі не розлучався зі своїм бойовим товаришем. Потужного розвитку тут зазнали такі види господарства, як металургія та гончарство.
У самому центрі стояла фортеця з кам'яними стінами (висотою до 12 метрів) і вежами. Навколо фортеці знаходився посад - основне місце проживання городян. На схилах, що ведуть до річки Сіверський Дінець, був виявлений великий могильник, в якому поховано, за даними археологів, близько 30 тисяч осіб. На протилежному березі селилися ремісники
Місто проіснувало близько трьохсот років, і точна його назва залишиласю невідомою. Існують лише здогадки, що місто Сарате, про яке писали середньовічні арабські мандрівники -це і є те саме місто, яке вже більше ста років привертає увагу харківських археологів.
Справжню археологічну матрьошку є місце сучасного селища Покотилівка та частини Новобаварського району Харкова. За період в півтори тисячі років кого тут тільки не було: і скіфи, і племена сіверян, і давньоруське місто Донець.
Найбільш ранні знахідки повідомляють нам, що перші жителі поселилися в цих місцях ще в бронзовому столітті (17-12 століття до нашої ери). Їм на зміну прийшли кочові племена скіфів. На правому березі річки Уди скіфи заснували своє укріплене місто. Основним їх заняттям було землеробство і полювання. В середні віків ці місця облюбували племена сіверян. Вони збудували своє місто на фундаменті скіфського. Кінець сіверянам поклали набіги печенігів.
Через кілька століть тут виріс літописний Донець, який став четвертим містом на тутешніх землях. У місті розвивалися різні ремесла, велася активна торгівля з арабським Сходом. Донець охороняв південні кордони Давньоруської держави. Але витримати татаро-монгольську навалу місто не зуміло. Бачачи неможливість оборони Дінця, жителі покинули його ще до приходу кочівників. Монголи розграбували його, зрівнявши Донець з землею.
Місто Царьов Борисов
Приблизно в 1599 році на Ізюмському шляху за наказом московського царя Бориса Годунова почалося зведення дерев'яної фортеці для захисту від постійних набігів татар. За кілька місяців місто було споруджено. Основну частину його жителів складали козаки, стрільці і німецькі найманці. Для забезпечення гарнізону зброєю побудували завод по виплавці заліза і свинцю. Після смерті Бориса Годунова почалася громадянська війна. Ослаблений смутою Царьов Борисов став легкою здобиччю татар, які спалили його.
Через 50 років місто Цареборисів почало відновлюватися. Сюди переселялися вихідці з Правобережної України і Подніпров'я. У місті була побудована подвійна лінія оборони, зведені нові сторожові вежі. Під час повстання Степана Разіна, Царьов Борисов активно підтримав повсталих і став одним з їх опорних пунктів. Після придушення повстання місто переживає кризу.
Цим непреминули знову скористатися татари, які вдруге спалили місто і повели в полон частину його жителів. Решта городян залишили багатостраждальний Царьов Борисов. Багато переселилися в район сучасного села Червоний Оскол поблизу Ізюма.
Розкопки цих місць почалися вже в ХХІ столітті. Серед знахідок часто трапляються свинцеві кулі, кольчуги, металеві ядра. Особливо слід виділити знайдений скарб монет, загорнутих в тканину. Мабуть, якийсь житель вирішив приховати гроші, зануривши їх у землю. Але відкопати свій скарб йому вже не судилося.
Готське поселення біля села Війтенки Валківського району
Сімнадцять століть назад на території Валківського району протікала річка, що впадала в Дніпро. Саме тут вирішили заснувати своє поселення племена готів, які прибули сюди з німецьких земель. Зараз від річки залишилися лише невеликі ставки, а від самого поселення - тільки сліди пожежі.
Археологами було встановлено, що поселення було досить багатим. Часто зустрічаються давньогрецькі амфори, прикраси, монети, зброя і навіть медичні інструменти. Все це вказує на жваву торгівлю його жителів з Римом і з містами Північного Причорномор'я.
Одне з найважливіших відкриттів, зроблених у Войтенках - двокамерний гончарний горн, в якому було виготовлявся дрогоцінний лощений посуд. Племена остготів, яких відносять до Черняхівської археологічної культури, першими на території сучасної України навчилися робити високоякісний посуд. Мабуть, в цьому була заслуга римлян та інших більш цивілізованих сусідів готів.
Крім самого поселення археологи виявили найбільше у Східній Європі поховання готівий (близько 300 поховань). Розкопки цих місць почалися ще в 20-х роках минулого століття, але найважливіші відкриття були зроблені вже в ХХІ столітті. Хто знає, які готські таємниці приховує в собі Валківська земля.
Поховання скіфського воїна у Великій Данилівці
Під час Другої світової війни німецька аерофотозйомка виявила, що поблизу селища Велика Данилівка розташовані п'ять курганів. Чотири з них виявилися розграбованими ще в давнину. Була надія, що хоч останній і найбільший курган залишився цілий. Археологи проводили не стільки археологічні, скільки рятувальні розкопки. Земля ця активно забудовувалася і існувала ймовірність назавжди втратити цінні поховання.
Курган виявився цілим. У ньому знаходилися останки двох людей. Дослідження зубів встановили, що поховані тут були чоловік років тридцяти і дівчина років п'ятнадцяти. У кургані знайшли безліч предметів: наконечники стріл, панцир, щит, черепки античного посуду, кістки тварин. Висота кургану становить близько семи метрів. Археологи прийшли до висновку, що тут спочивав знатний скіфський воїн, і не виключено, що і сам цар. У чотирьох розграбованих курганах, швидше за все, знаходилася його свита.
Аланський скарб в селі Мохнач
Відомо, що місцевість навколо села Мохнач Зміївського району була заселена ще дві з половиною тисячі років тому. Однак найзначніше відкриття відноситься до дев'ятого століття нашої ери. Цей скарб належав дівчині-шаманці з племені аланів. Алани, предки сучасних осетян, прийшли на територію сучасної Харківської області з Північного Кавказу ще за часів Великого переселення народів.
Поруч з рештками дівчини було знайдено схованку з речами, які належали померлій. Мабуть, у аланів не було прийнято передавати коштовності у спадок і їх ховали з власниками. Скарб складався із золотих, срібних, металевих прикрас, бронзових амулетів у вигляді тварин (як реальних, так і фантастичних), змій, птахів, а також дзеркала, на якому були зображені сцени світобудови. Всього археологами було знайдено і передано в музей близько ста п'ятдесяти предметів.
Найдавніший курган Харківщини
В Люботині велика кількість недосліджених курганів. Багато з них знаходяться на території кладовищ або забудовані житловими будинками.
Нещодавно харківськими археологами було розкопано порівняно невисокий курган в півтора метри. Ніяких слідів людських рештків не було виявлено. Проте в ході робіт з'ясувалося, що під курганом знаходився стародавній жертовний храм. Три колони підтримували вхід до святилища. Діаметр його складає приблизно тридцять метрів. А знайдена кераміка з давньогрецького міста Мілет вказує, що храм з'явився тут приблизно в 7-6 століттях до нашої ери. На сьогоднішній день це найдавніший з досліджених курганів басейну річки Сіверський Донець.
Урочище Бондариха, що дало назву цілій археологічній культурі
У чотирьох кілометрах на південь від Ізюма знаходиться урочище Бондариха. Розкопки почалися тут в 1920-х роках. А в 1950-і роки на підставі знахідок було встановлено, що поселення Бондариха, Малі Будки (Сумська область), Тимченки, Основа, Залінійне мають загальні риси і являють собою окрему археологічну культуру.
Представники бондарихінської культури мешкали на території Слобожанщини приблизно в 11-9 століттях до нашої ери. Етнічне походження досить туманно, але археологи схильні їх вважати представниками фінно-угорських племен. Жили бондаріхінци в основному в землянках або напівземлянки. По центру житла, обкладений камінням, знаходився осередок.
На кераміці бондарихінської культури знаходять і сліди примітивного піктографічного письма. Своїх померлих вони кремували, а прах зберігали в спеціальних скриньках. Основою життєдіяльності жителів цих поселень було сільське господарство. Археологами були знайдені різноманітні зернотерки, топірці, серпи, ножі. Вирощували просо, горох, ячмінь. Розводили велику і дрібну рогату худобу, свиней, коней. Були витіснені з насиджених місць на північ представниками скіфських племен.
Скіфське городище біля села Новоселівка Нововодолазького району
Дві з половиною тисячі років територію сучасної Харківщини почали освоювати скіфські племена. Скіфи прийшли сюди з басейнів Ворскли, Псла і Сули.
Скіфське поселення на території села Новоселівка було знайдено випадково. Для того, щоб мати можливість розширити піщаний кар'єр, його власникам необхідний був дозвіл археологічної служби. Під час археологічної розвідки місцевості було виявлено стародавнє поселення площею дев'ять гектарів. З-під землі були розкопані стародавні будинки, господарські будівлі. Серед речових знахідок слід зазначити фігурки тварин, кераміку і кістки, бронзові наконечники стріл. Відлиті стріли помічали особливим знаком самі майстри, що говорить про їх високу якість.
У планах археологів коли-небудь відтворити тут археологічний парк, для залучення уваги харків'ян до давньої історії.
Дві з половиною тисячі років територію сучасної Харківщини почали освоювати скіфські племена. Скіфи прийшли сюди з басейнів Ворскли, Псла і Сули.
Скіфське поселення на території села Новоселівка було знайдено випадково. Для того, щоб мати можливість розширити піщаний кар'єр, його власникам необхідний був дозвіл археологічної служби. Під час археологічної розвідки місцевості було виявлено стародавнє поселення площею дев'ять гектарів. З-під землі були розкопані стародавні будинки, господарські будівлі. Серед речових знахідок слід зазначити фігурки тварин, кераміку і кістки, бронзові наконечники стріл. Відлиті стріли мітили особливим знаком самі майстри, що говорить про їх високу якість.
У планах археологів коли-небудь відтворити тут археологічний парк, для залучення уваги харків'ян до давньої історії.
Підземний монастир на Валківщині 18-19 століть .
Монахи-відлюдники намагалися піти від світу якнайдалі. А іноді і глибше. Про унікальний печерний монастир харківським археологам повідомили місцеві жителі, для яких це місце стало місцевою визначною пам'яткою.
Особливістю цього скиту є те, що вирізаний він повністю всередині глинистого грунту. Були виявлені каплиця, колонада, коридори. Стіни прикрашені різьбленими барельєфами Божої Матері з немовлям Ісусом Христом і розписані різними фресками. Археологи вважають, що ще нижче може знаходитися церква і поховання самих монахів. Велика частина скиту завалена землею, яка вберегла монастир від руйнування.
